Перш за все важливо зрозуміти первинну проблему, спроби вирішити яку призводять до дій урядів сусідніх країн, які ми бачимо сьогодні. Цією проблемою є невдоволення місцевих фермерів та агровиробників у Польщі, Угорщині, Румунії та Словаччині поточним рівнем цін на зернові та олійні культури на внутрішніх ринках. Європейські фермери дійшли висновку, що основна причина цього – це значні обсяги пропозиції українського зерна та продуктів переробки. А уряди відповідних країн, намагаючись не допустити внутрішньополітичної нестабільності, вирішили підтримати місцевих агровиробників й обмежити доступ українських товарів на місцеві ринки.

Чи можемо ми погодитись з обґрунтованістю таких висновків і дій? Ні, не можемо. Справа в тому, що ціни на внутрішніх ринках країн ЄС, як власне й України, є насамперед похідними від цін на глобальних ринках відповідних товарів. Поставки українського зерна до Польщі, Угорщини чи будь-якої іншої країни не мають вирішального значення, адже відбуваються в рамках ринкових відносин між приватними компаніями (експортерами й імпортерами) і не мають умисного характеру, тобто не є наслідком міждержавних домовленостей, централізованих закупівель чи продажів або ж узгоджених дій групи приватних компаній. Підтвердженням цьому є хоча б той факт, що в період, коли ціни на глобальних ринках основних культур та продуктів переробки були значно вищими, наприклад, з березня 2022 р. до грудня 2022 р., а поставки залізничним та автомобільним транспортом у напрямку західного кордону були значно більшими за обсягами, такої проблеми не існувало.

Наприклад, подивімось на експорт пшениці та кукурудзи до Польщі та Угорщини за три місяці перед Новим роком і за три місяці після:

Ми бачимо, що обсяги поставок за двома основними культурами знизились на 28% для Польщі та 23% для Угорщини. Тобто очевидно, що поставки українського зерна не були ключовим чинником, який призвів до зниження цін на внутрішніх ринках цих країн в останні місяці.

Також хочеться окремо прокоментувати закиди щодо можливого демпінгу з боку українських експортерів, який, начебто, призводить до погіршення відносин з геополітичними партнерами. Подібні твердження не витримують жодної критики. Очевидно, що в нинішніх умовах, коли українські агровиробники та трейдери перебувають у скрутному економічному становищі через зростання витрат на вирощування зернових та олійних культур та підвищення вартості логістики, останнє, що може спасти на думку підприємцю, – це займатись демпінгом та умисно знижувати ціни продажу. У реальності кожне підприємство вітчизняного АПК сьогодні як ніколи зосереджене на пошуках можливостей максимізувати свій дохід та за рахунок вмілого управління і нестандартних підходів скоротити витрати, пов'язані з вирощуванням та реалізацією продукції. Це аксіома, що є запорукою виживання бізнесу, який веде свою діяльність в умовах воєнного стану.

Тим не менш, станом на сьогодні ми маємо вже фактично ухвалені рішення з боку урядів Польщі та Угорщини щодо заборони імпорту зернових та олійних культур та продуктів їх переробки з України. Дозволяється лише перетин кордону в режимі транзиту до третіх країн.

Якими будуть наслідки подібних дій? Прямими наслідками, по-перше, будуть додаткові витрати тих українських експортерів, які зараз виконують раніше укладені контракти з поставкою до Польщі та Угорщини. Такі компанії будуть змушені перенаправляти вже завантажені вагони та вантажівки до інших країн або в напрямку українських портів. В обох випадках це означатиме терміновий пошук нового покупця і, відповідно, необхідність знижувати ціну аби зацікавити потенційного контрагента, а також суттєві логістичні витрати, пов'язані з простоями транспорту та зміною маршруту слідування. По-друге, швидше за все такі дії урядів Польщі та Угорщини не допоможуть їм вирішити основне завдання й підтримати ціни на внутрішньому ринку, адже основні споживачі зернових та олійних, а саме компанії-переробники, мають достатні залишки й забезпечені сировиною на найближчий час.

У той же час уже за два місяці розпочнеться збирання культур ранньої групи, що означає суттєве збільшення пропозиції з боку тих же фермерів і сезонний тиск на ціни. З іншого боку, навіть якщо уявити, що заборона імпорту українських сільськогосподарських продуктів посприяє зростанню цін на сировину всередині ЄС, то замість однієї проблеми урядам доведеться вирішувати іншу й мати справу із невдоволеними переробниками та зростанням цін на продукти харчування для населення.

Підсумовуючи, можна сказати, що ми маємо справу з емоційними рішеннями урядовців, які не вирішують системних проблем, створюють перешкоди для вільного функціонування ринку, що передбачено серед іншого й угодою про асоціацію України та ЄС, та завдають збитків бізнесу по обидва боки кордону. Є всі підстави очікувати, що подібні рішення виявляться тимчасовими та вже в найближчий час ми побачимо зміну риторики та прояви більш розважливого підходу з боку урядів наших західних сусідів.